Як раз дочитую «Бот». З одного боку — цікаво, динамічно, місцями несподівано. Але дуже автор хотів написати саме техно саме триллер. Надзвичайно велика увага до техніки — інколи аж надмірна, нелогічна, та штучне нагнітання триллерної атмосфери — той не повернеться, цей — не доживе, та — не побачить, а от якби вони зробили не так, то було б краще… Але мені всеодно подобається.
Загалом — так, звичайно. Але у автора у цьому випадку спостерігається прямий зв'язок між свідомістю та клавіатурою. Повз розум. Маємо факт; оцінювати такий спосіб дописування я наразі не наважуюсь.
Почитав допис. Дуже чудовий приклад маніпуляції фактами. Значить є люди «народжені в СРСР»; вони всі або за Сталіна, або за Бандеру; а от ми — ненароджені в СРСР; значить ось ми то все розуміємо правильно. От такий от ланцюжок. З точки зору логіки — перехід від кожного висновку до наступного — фуфло та хлам. Збочений секс із висловлюваннями. Або хтось наї**в автора, або автор наї**в сам себе, або хоче наї**ти нас. Або все набагато гірше — це стало жахливою системою в інформаційному просторі. І для того, щоб підтвердити свою точку зору можна будь-що крутити будь як. От така от штука, малята.
«Але брат-близнюк кінопалаца у місті» — все набагато цікавіше :) Саме «Чернівці» наразі є «Кінопалацем». А «Ольги Кобилянської» — це палац кіно. Пару років вже як вони щось там не поділили з мережею «Кінопалац». Посилання на сайт мережі «Кінопалац»
Звичайно ж інтригує. Якщо крім малюнка нічого не написати — то точно буде інтригувати :) Озброївшись гуглем маємо результат — Як стає зрозуміло з сайту (щоправда не одразу — автори трошки підзабули українську мову) — «За Волю!» використовує перевірену часом механіку, розфарбовану у кольори визвольних змагань.
Так, нажаль білшість скаржилася нам саме на це.( Відверто кажучи, ми не сподівалися на таку кілкість зацікавлених. Крім того, планувалося що столики кафе посунуть на час виступу. Однак, не дивлячись на підтримку адміністрації, вони навіть не виключили в себе музику.
Щодо стихійності — від часу написання сенарію до виступу пройшло менше трьох тижнів. Ми робили якнайкраще. Може щось і недогледіли. Тому для нас будуть цінні ваші побажання та коментарі.
Якщо ж хтось нас погано бачив — ми спробуємо зробити відео і надати до нього вільний доступ. Та й я певен — це була не остання можливість.
Я нажаль не бачив джазового концерту, та й «рицарського турніру» теж. Не бачив з однієї причини — був «рицарем» на «турнірі». Тому дякую, Свтославе, що згадав про нас )
Але хочу відмітити — це не рицарський турнір бо 1) ми на займаємося реконструкцією рицарів; 2) я все ж сподіваюся, що це був не турнір, а більш театралізоване дійство. Крім того, не варто забувати про формацію «Тіні вогню». Вони може й більш звичні для чернівецького ока, але попрацювали вони теж добре.
От знову Ви всіх плутаєте! То «світлого» «ліберального» чи світлого «ліберального»? Тому що на початку Ви кажете про ліберальне майбутнє, а надалі наводите приклади суспільства «ліберального». Тобто теперішнього, неідеального стану речей. Далі. Всі ці цифри надзвичайно цікаві. Але насправді нічого не доводять. Скажімо в Україні, не настільки «просвіченій», як Велика Британія, навряд чи відсоток тих, хто знає правильні відповіді буде суттєво відрізнятися. Крім того, відсоток впевнених у дискримінації жінок так само буде високим. От з теророизмом мабуть дійсно вийде різниця. В нас в метро вибухів не було. Що значить «відмовляють мусульманам у праві проповідувати власну релігію» — питання відкрите. Якщо це кидати кермо посеред дороги, та падати молитися; або якщо не дотримуватися форми одягу у школі та офісі, якщо всі інші мусять — то я би теж відмовляв. До речі — чи не Ви пропагували монокультурність нещодавно? Тоді мусульмани — це взагалі страшне зло. Отже резултати опитувань мали б тішити.
Але це ще не все. В Европі далеко не всі підтримують війну в Афганістані. І якби справді було б голосування по цьому питанню — жодного британського солдата там не було би. Бо завжди будь-яка влада переслідує власні інтереси. Завжди. Будь-яка.
І нарешті про магічне «вперед». Немає іншого, крім «вперед». Розвиток не повернеш назад аж ніяк. В цьому треба вбачати нові можливості, а не вершників Апокаліпсиса.
Святославе, навіщо Ви всіх плутаєте? От наприклад у 2 речені Вашого коменту — Ви наводите негативні приклади, які підтверджують саме Вашу точку зору. Але ж ядерна зима, екологічна катастрофа, виснаження ресурсів, економічний крах, кіборгизація людини — далеко не єдині сценарії розвитку людства. Та й демонстрація «некомпетентності», у даному випадку — безвідповідальності, співрозмовника це швидше маніпулятивний підхід. Але то таке :) По суті пропозицій — те, що Ви пропонуєте, відверто мене лякає. Зменшення кількості масс-медіа, усунення електронної комунікаці, монокультуризація, обмеження та «конкретизація» віртуального простору, та й заклик до сильної політичної волі — саме це більше схоже на Оруела. Але найстрашніше те, що все більше людей вважають так само, як Святослав.
Святославе, у Вас є що запропонувати? Повернутися до життя як 100 років тому? Або 1000 років тому? Світ рухається вперед, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Чи може у Вас є інша цікава пропозиція?
Святославе, дозвольте з Вами не погодитись.
1) Не варто занадто романтизувати початок ХХ століття. Епістолярний жанр, грамотність, елементарне відчуття стилю — це те, що історія зберігла до наших часів. Але, як правило, історія зберігає найбільш видатні прояви, які не завжди є характерними. Тому в мене є великі сумніви, що більшість на початку ХХ ст. вели активне листування, та ще й грамотно, з відчуттям стилю.
2) Не треба царя з картоплею плутати. Засоби електронного зв'язку не відчужують реальну особу. Це вибір самої особи. Тою ж самою сокирою можна побудувуати будинок, або зарубати сусіда. Людина споживає те, що їй треба. І так само продукує те, що хоче й може продукувати. Тому немає провини симуляції в тому, що з наближенням до реальності вона все більше втрачає смисл. Проблему треба шукати в суспільстві, в реальності — а засоби зв'язку вони і є просто засобами зв'язку.
Давайте поглянемо на розкритиковану тут «західну» систему. Там немає «бюджетних» місць. Але є 1) гранти від різноманітних організацій, в тому числі від держави; 2) компанії платять за навчання студентів, яких потім беруть на роботу; 3) в кінці кінців є кредити на освіту.
До того часу, поки наше суспільство буде думати, що держава нам щось винна, щось має давати безкоштовно — не буде в нас діла. Де є «держбюджет», є хабарі і маніпуляції.
Щодо стихійності — від часу написання сенарію до виступу пройшло менше трьох тижнів. Ми робили якнайкраще. Може щось і недогледіли. Тому для нас будуть цінні ваші побажання та коментарі.
Якщо ж хтось нас погано бачив — ми спробуємо зробити відео і надати до нього вільний доступ. Та й я певен — це була не остання можливість.
Але хочу відмітити — це не рицарський турнір бо 1) ми на займаємося реконструкцією рицарів; 2) я все ж сподіваюся, що це був не турнір, а більш театралізоване дійство. Крім того, не варто забувати про формацію «Тіні вогню». Вони може й більш звичні для чернівецького ока, але попрацювали вони теж добре.
Але це ще не все. В Европі далеко не всі підтримують війну в Афганістані. І якби справді було б голосування по цьому питанню — жодного британського солдата там не було би. Бо завжди будь-яка влада переслідує власні інтереси. Завжди. Будь-яка.
І нарешті про магічне «вперед». Немає іншого, крім «вперед». Розвиток не повернеш назад аж ніяк. В цьому треба вбачати нові можливості, а не вершників Апокаліпсиса.
1) Не варто занадто романтизувати початок ХХ століття. Епістолярний жанр, грамотність, елементарне відчуття стилю — це те, що історія зберігла до наших часів. Але, як правило, історія зберігає найбільш видатні прояви, які не завжди є характерними. Тому в мене є великі сумніви, що більшість на початку ХХ ст. вели активне листування, та ще й грамотно, з відчуттям стилю.
2) Не треба царя з картоплею плутати. Засоби електронного зв'язку не відчужують реальну особу. Це вибір самої особи. Тою ж самою сокирою можна побудувуати будинок, або зарубати сусіда. Людина споживає те, що їй треба. І так само продукує те, що хоче й може продукувати. Тому немає провини симуляції в тому, що з наближенням до реальності вона все більше втрачає смисл. Проблему треба шукати в суспільстві, в реальності — а засоби зв'язку вони і є просто засобами зв'язку.
До того часу, поки наше суспільство буде думати, що держава нам щось винна, щось має давати безкоштовно — не буде в нас діла. Де є «держбюджет», є хабарі і маніпуляції.